СПРИЯННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ: АКТУАЛЬНІ ВИМОГИ ЗАКОНОДАВСТВА

Станом на сьогодні в Україні офіційно зареєстровано 2,7 млн людей з інвалідністю. Лише незначна частина цього населення, трохи більше 400 тис., залучена у трудову діяльність.

Держава стимулює роботодавців створювати робочі місця для осіб з інвалідністю за допомогою нормативів, закріплених законодавством. Нижче – стислий огляд того, як саме працевлаштування людей з інвалідністю регламентується в Україні та на кого з роботодавців поширюються законодавчі вимоги.

Людина з інвалідністю має всю повноту прав, закріплених Конституцією та законами України. Будь-яка дискримінація за ознакою інвалідності заборонена.

Основоположним законом, який визначає державну політику щодо зайнятості осіб з інвалідністю, є Закон «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Важливим нормотворчим документом також є Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю».

Також наводимо перелік інших нормативних актів, які регламентують важливі аспекти соціального захисту людей з інвалідністю, в тому числі щодо праці. Цей перелік не є вичерпним:

•          Конституція України;

•          Конвенція про права осіб з інвалідністю;

•          Загальна декларація прав людини;

•          Кодекс законів про працю України;

•          Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

•          Закон України «Про охорону праці»;

•          Закон України «Про відпустки»;

•          Закон України «Про зайнятість населення»;

•          Постанова Кабінету Міністрів України від 2 червня 2023 року № 553 «Деякі питання організації працевлаштування осіб з інвалідністю»;

•          Постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70 «Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та «Про зайнятість населення»»;

•          Постанова Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2023 р. № 120 «Деякі питання соціального захисту осіб з інвалідністю»;

•          Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1836 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»;

•          Постанова Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2015 р. № 696 «Про затвердження Порядку здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для внутрішньо переміщених осіб»;

•          Постанова Кабінету Міністрів України від 10 лютого 2023 р. № 124 «Про затвердження Порядку надання роботодавцям компенсацій за працевлаштування зареєстрованих безробітних»;  

•          Постанова Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2023 р. № 338 «Деякі питання надання роботодавцям компенсації єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працевлаштування на нові робочі місця»;

•          Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 06 вересня 2010 р. № 270 «Про затвердження Інструкції з надання фінансової допомоги на поворотній і безповоротній основі та цільової позики за рахунок сум адміністративно-господарських санкцій та пені, що надходять до державного бюджету за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2010 р. за № 954/18249.

Якщо узагальнити, то на роботодавців покладаються такі обов’язки щодо працевлаштування осіб з інвалідністю:

• створювати робочі місця, у тому числі спеціальні робочі місця, для людей з інвалідністю;

• створювати умови праці, враховуючи індивідуальні програми реабілітації, а також забезпечувати інші соціально-економічні гарантії;

• надавати Державній службі зайнятості звіти № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Працевлаштування людей з інвалідністю є обов’язковим для таких суб’єктів господарювання в Україні:

• центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування;

• підприємства, установи і організації (незалежно від форми власності і господарювання, виду діяльності і галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності;

• банки та інші фінансові установи;

• представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників-громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

• фізичні особи, які використовують найману працю.

Норматив передбачає такі вимоги:

4% від середньооблікової чисельності штатних працівників за рік для компаній і фізичних осіб, які використовують найману працю, де працює понад 25 співробітників;

1 робоче місце – якщо у штаті роботодавця працює від 8 до 25 осіб.

Ще декілька важливих моментів:

• Працевлаштування людини з інвалідністю не залежить від групи інвалідності. Розповсюдженого серед роботодавців поняття «не робоча група інвалідності» в законах України не має;

• Працевлаштування особи з інвалідністю відбувається з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), індивідуальних здібностей людини та можливостей роботодавця адаптувати у разі потреби робоче місце для працівника з інвалідністю;

• Законодавство України не містить прямої заборони на працю за певними професіями або роботами для людей з інвалідністю. Обмеження для конкретної людини з інвалідністю може бути зафіксовано в її індивідуальній програмі реабілітації, складеній МСЕК.

За невиконання нормативу на роботодавців покладаються штрафи – адміністративно-господарські санкції.